Теоретичний матеріал до теми: Зелена хімія
Домашнє завдання: параграф 39, №567
Одним із
пріоритетних напрямів сучасної хімії є зелена хімія. Наукова хімічна галузь під
такою назвою виникла у 90-ті роки минулого століття і досить швидко знайшла
прибічників серед хіміків. Одним із основоположних принципів Зеленої хімії є
теза про те, що для кардинального скорочення впливу на навколишнє середовище
багатотонних хімічних виробництв простіше і економічно більш доцільно запобігти
утворенню відходів у процесі цих виробництв та використання різноманітних
речовин, ніж у подальшому їх знешкоджувати й утилізувати [Р.Т. Аnаstаs, J.С. Wагnеr.,
1998]. Конкретна реалізація завдань Зеленої хімії лежить у площині розробки
нових схем хімічних процесів з використанням нових джерел, нових умов,
отриманням нових продуктів. Серед найважливіших властивостей, які повинні
характеризувати речовини, що можуть використовуватись відповідно до принципів
Зеленої хімії - здатність до біодеградації при попаданні у навколишнє
середовище.
Серед останніх досягнень хіміків, які вже використовують в
повсякденному житті, можна навести приклад розробки агрономічного управління
СІНА - обгортку, спресовану з висококонцентрованого плодоовочевого пюре. За
допомогою певних незначних хімічних перетворень хіміки отримали з цього
концентрату міцний і гнучкий матеріал, з якого виготовляють обгортку для різних
продуктів. Обгортка запобігає доступу повітря до харчових продуктів, надійно
зберігає їх в холодильнику, не впливає на якість продуктів, розкладається у
довкіллі мікроорганізмами.
Щорічний випуск полімерів становить близько
80 млн. т, з яких утилізується тільки невелика частина. Упаковка із синтетичних
полімерів досягає 40 % побутових відходів. Розв'язання проблеми зменшення
кількості полімерних відходів може досягатись створенням гамми полімерних
матеріалів, які спроможні розкладатися у відповідних умовах на екологічно безпечні
компоненти.
На тлі екологічних ідей ще в
60-ірр.ХХст. з’явились
полімерні матеріали на основі поновлюваних ресурсів, тобто з рослин. Сировиною
тут служить кукурудза, картопляний крохмаль, пшениця, цукрова тростина і т.п.
Сукупність різних факторів: зліт цін на нафту, підвищення інтересу в усьому
світі до поновлювальних ресурсів, зростання стурбованості у зв’язку з викидами
парникових газів, особлива увага до утилізації відходів – відродила
зацікавленість у біополімерах і ефективних засобах їх виробництва. Як результат
– останні 6 років біопластики переживають справжній бум.
Свою роль відіграло і
бажання європейських і американських хімічних гігантів знайти свою нішу і
«відгородитись від конкурентів» з Азії, які налагодили масову переробку
викопної сировини в полімери.
Нові матеріали отримали
назву біопластика. Біопластики дуже зручні за своїми властивостями і, важливий
момент – не всі біопластики біодеградуючі.
Біопластики поділяють на:
1)
Аналоги традиційним пластикам. Це
полімери, які виготовлені шляхом глибокої переробки рослинної сировини та мають
властивості традиційних пластиків.
2)
Біодеградуючі, рослинні. Це
полімери, які виготовлені із рослинної сировини та відповідають вимогам ЄС по
термінам розкладання (6 місяців).
Поява біопластиків дозволяє знизити
вуглецевий індекс і полімерів і товарів, вироблених на їх основі. У чому ж різниця між традиційними
пластиками і біопластиками?
Схема виробництва полімерів
з продуктів переробки викопної сировини
Нафта і газ – розщеплення
(мономер) – хімічна трансформація(мономер) – полімеризація (полімер)
Схема виробництва полімерів
майбутнього з рослинної сировини
Ферми(посів) – елеватор(корм) – біотехнологічна
трансформація (мономер) – полімеризація (полімер).
Пластики, вироблені
традиційним шляхом на основі продуктів переробки нафти, характеризуються
високим вуглецевим індексом, але мають низьку вартість на ринку. Вона
визначається великим досвідом, безліччю відпрацьованих технологій, які
створювалися десятиліттями. Полімери, які були в ходу в 50-і 60-і рр..,
відійшли на задній план, будучи визнані занадто токсичними, поступившись місцем
знайомому нам зараз харчовому поліпропілену. Розробка нових полімерів з
викопної сировини продовжує розвиватись і не здає позицій біопластику.
Біопластики, які виготовлені
на основі рослинної сировини, але не відрізняються за властивостями від
традиційних, тільки починають свій шлях, але цілком можуть замінити пластики на
основі не відновлювальних сировинних джерел. Для зручності введене спеціальне
маркування, яке показує вміст пластика на рослинній основі в сумішах із
традиційним.
Це знак
- * (сніжинка).
Ще більше знижувати
вуглецевий індекс, використовуючи біодеградуючі матеріали на основі
поновлюваних ресурсів, тобто на рослинній основі.
Під терміном «біодеградуючі
матеріали на рослинній основі» випускається декілька груп пластиків:
1)
PLA - (полілактид, полімери на
основі молочної кислоти, прозорий матеріал)
2)
PLA - компаунди (суміші);
3)
PHA - (Polihidroxyalkanoates - полі гідро ксіалконоат);
4)
Матеріали на основі крохмалю;
5)
Матеріали на основі целюлози.
Що таке біопластик?
Біопластик бере за приклад кругообіг речовин в природі
та робить можливим інтелігентне поступове використання природних ресурсів без
сміття (zего wastе) та без викидів парникових
газів (zего еmіssіоn).
В усьому світі щорічно виробляється близько 100
мільйонів тонн органічних матеріалів за допомогою фотосинтезу, більшість з яких
знову розкладається на вихідні продукти СО2 та воду. Біопластик
наслідує цей приклад: для його виробництва використовують відновлювані ресурси.
Утилізувати використаний продукт можна компостуванням.
Роздуми щодо принципу кругообігу ґрунтуються на тому
факті, що в розвиненому світі загальноприйняті технології виробництва без
кінцевого ланцюжка не можуть мати майбутнього. У найближчому майбутньому
корисні копалини, які використовувалися до цього часу, вичерпаються, в той час,
як обмежаться можливості утилізації неминучого сміття та відходів хімічної
промисловості. Таким чином, кругообіг у промисловості стежить за тим, щоб
використані ресурси поверталися у виробничий процес через життєвий цикл товару.
Види біопластику
Крохмаль та суміші
Займаючи 80 % ринку, термопластик - на сьогодні
найбільш важливий та використовуваний представник біопластиків. Суміші та
сплави, залежно від галузей використання, окремо розробляються та
виготовляються в різних секторах. У вигляді грануляту на підприємствах їх
переробляють на плівки, плівки глибокої витяжки, вироби шляхом лиття підтиском
чи покриття.
Полілактиди (ПЛА)
Прозорий полілактид (ПЛА) схожий на традиційний
термопластик не лише за якостями, але його також можна використовувати на
підприємствах без попередньої обробки. ПЛА та ПЛА-суміші у вигляді грануляту
використовуються для виробництва плівки, фасонних деталей, бляшанок, стаканів,
пляшок та інших предметів загального використання.
Полігідроксибутірат (РНВ)
Біополімер полігідроксибутірат (РНВ) - поліестер,
виготовлений ферментуванням відновлюваних ресурсів, за якостями схожий на
поліпропілен, який виготовляється з нафтохімічного пластику. РНВ вважається
"сплячим велетнем" серед біопластиків. Спектр якостей РНВ-сумішей
простягається від клеїв до твердої гуми.
Сфери використання
біопластику
Упаковка
Завдяки можливості біологічного розпаду, біопластик
використовується, перш за все, в галузі упакування. Закріпилося використання
біопластику для виготовлення сумок та пакетів, які також використовуються для
збору компостованих відходів, а також для виробництва мисок для овочів,
фруктів, яєць та м'яса чи місткостей для напоїв та молочної продукції.
Кейтерінг
Використання біопластику в галузі кейтерінгу пропонує
переваги не лише з точки зору екології, яка ґрунтуються на можливості
компостування не нафтохімічного пластику, але й з економічної точки зору. Бо
завдяки біопластику ми економимо витрати на утилізацію, в чому особливо
зацікавлені виробники та користувачі одноразової упаковки в галузі
кейтерінг-гастрономії.
Садівництво
В аграрному секторі та садівництві використовують
переважно агроволокно та горщики для розсади, виготовлені з біопластику, бо
термін їх використання відомий і вони не залишають помітних залишків у ґрунті,
що позитивно відображається на витратах часу та коштів. Такі продукти
розчиняються в ґрунті та пізніше переорюються разом із землею.
Медицина
У медицині вироби з відновлюваного, здатного до
сорбції пластику мають відповідати зовсім іншим вимогам, ніж такі вироби в
галузі упаковки та кейтерінгу. У цьому випадку необхідно забезпечити особливо
високу якість, і тому вартість сировини, що використовується в цій галузі,
досить висока, іноді понад 1000 євро за кілограм.
Можливостей для використання біопластику, що сам по
собі розчиняється, досить багато.
Предмети гігієни
Через свої незвичайні характеристики певні види
біопластику беруться за основу у виробництві деяких предметів гігієни. Такі
види пропускають повітря, пару і в той же час не пропускають воду. Плівки з
м'якого біопластику вже зараз використовуються для підгузків, для підкладок під
постільну білизну, предметів жіночої гігієни чи для одноразових рукавичок.
Якщо проаналізувати
властивості біодеградуючих матеріалів на рослинній основі, то легко виділити
обмеження в їх використанні:
·
Матеріали мають низькі температури
силування, тому їх краще застосовувати для упаковки під продукти харчування, що
зберігаються у холодильнику;
·
Матеріали дуже еластичні при
температурах переробки, тому основні напрямки виготовлення тари з них це
термоформінг, виробництво плівок роздуттям, лиття під тиском простих виробів,
наприклад виделок та ложок.
·
Вартість матеріалів висока в
порівнянні з традиційними матеріалами. І тільки деякі компанії, найбільші
виробники продуктів харчування, можуть дозволити собі використовувати упаковку
на основі біодеградуючих матеріалів. В майбутньому планується, наприклад, зниження вартості полілактиду з 250 доларів
до 2,2 долара за 1кг.
Майбутнє біополімерів, тим не менш, вселяє оптимізм:
властивості біодеградуючих матеріалів постійно вдосконалюються, обсяги
виробництва зростають, тому ціни на сировину повинні поступово знижуватись.
Протягом наступних десяти років очікується продовження швидкого зростання
глобального ринку пластикових матеріалів, що спостерігається протягом останніх
п'ятдесяти років. Очікується також збільшення світового споживання пластмас,
при цьому істотний розвиток отримають всі категорії полімерів, так як пластики
продовжують витісняти традиційні матеріали, включаючи сталь, дерево і скло. За
деякими експертними оцінками біопластику вдасться міцно зайняти від 1,5 до 4,8%
загального ринку пластмас, що в кількісному відношенні складе від 4 до 12,5
мли. т в залежності від технологічного рівня розробок і досліджень в області
нових біопластикових полімерів.
Cтрімкого росту досягне
швидке розповсюдження біопластику у всіх сферах використання. Від упаковки
через автомобільну індустрію до іграшок, килимів та електронних компонентів -
скрізь існує попит на біопластик. Наприклад, група стандартного біопластику,
яка швидко зростає, має неабиякий успіх на ринку упаковки. Такі відомі гравці
світового ринку, як Danonе чи Соса-Соlа,
допомогли продукту потрапити на міжнародний ринок. Європа - найбільший
у світі та найцікавіший ринок збуту біопластику та провідний регіон для
досліджень і розвитку галузі. Але кількість підприємств, що виробляють
біопластик, зростає в Азії та Південній Америці. Конкурентоспроможність
європейських представництв для промисловості повинна розвиватися на краще за
рахунок зміни загальних умов ведення бізнесу. Еuгореаn
Віорlаstісs закликає політиків
підтримати місцеву промисловість по виробництву біопластику.
Останнім
часом серед речовин, які необхідні для різних галузей господарства і разом з
тим відповідають принципам Зеленої хімії, велике значення приділяється
природним біополімерам або синтетичним високомолекулярним сполуками, що
здатні розкладатися у
навколишньому середовищі з утворенням речовин
нешкідливих для довкілля та людини.
Екологічно безпечні властивості має полілактид - біосумісний
полімер, який отримують з молочної кислоти. Крім того вихідну молочну кислоту у
великих кількостях вже отримують з відходів целюлози, яка сама відноситься до
відновлювальної сировини. Із кілограма глюкози, що отримують з целюлози на
сучасних заводах, виробляють кілограм молочної кислоти. Отриману дешеву молочну
кислоту або її ангідрид лактид у присутності каталізаторів перетворюють у
полілактид.
Вироби з полілактиду характеризуються високою
твердістю, прозорістю і блиском, а також здатністю зберігати форму після
стиснення і скручування у порівнянні з поліпропіленом. Таким чином полілактид
може частково витіснити поліетилен. Крім того, енерговитрати під час
виробництва цього полімеру на 20-30% нижчі, а викиди СО2 на 25-30%
менші, ніж при виробництві поліетилену. На сьогодні з полілактиду вже виготовляють плівку та пляшки для води.
Полілактид — термопластичний
прозорий полімер і за своїми властивостями, близький до поліетилену,
пластифікованого полівінілхлориду і поліпропілену. Із листового полілактиду
формують тарілки, виготовляють плівки для харчових продуктів, але широке
використання його стримується високою ціною.
Щорічний випуск полімерів
становить близько 80 млн. т, з яких утилізується тільки невелика частина.
Упаковка із синтетичних полімерів досягає 40 % побутових відходів. Розв'язання
проблеми зменшення кількості полімерних відходів може досягатись створенням
гамми полімерних матеріалів, які спроможні розкладатися у відповідних умовах на
екологічно безпечні компоненти.
Біо- (БРП) і
фоторозкладувальні (ФРП) полімери як пакувальні матеріали можуть стати одним із
найперспективніших способів захисту навколишнього середовища. Це новий клас
пластичних матеріалів, які після використання розкладаються до діоксиду вуглецю, води й
біомаси — гумусу.
Розкладувальні полімери — це
зручний матеріал для упаковки і виробів одноразового застосування. При їх
використанні можна досягнути великої різноманітності структури і властивостей,
підвищення прибутковості сільськогосподарського виробництва, простоти й
економічності утилізації, малого внеску в парниковий ефект, використовуючи
наявну потужну
відтворювальну сировинну
базу.
Серед
недоліків виділяють високі ціни, зумовлені малими обсягами виробництва і
значними затратами на розробку, слабку технологічну розробку, відсутність
досвіду різних застосувань, труднощі в переробці на традиційному обладнанні.
Крім того, механічні властивості
біофоторозкладувальних матеріалів поступаються звичайним полімерам. Ці
матеріали піддаються побічним реакціям і передчасній деструкції.
Потреба в бідрозкладувальних
матеріалах дуже висока і цьому сприяють законодавчі акти та нормативи країн ЄС.
Наприклад, Директива ЄС
передбачає при виготовленні полімерної упаковки 15 % вторинних полімерів, що
негативно впливає на якість продукції. Тому при використанні біорозкладувальних
відпадає потреба у вторинних полімерах. Упаковка із них не переробляється, а
підлягає захороненню і повній деструкції. Також Директивою ЄС забороняється
спільне захоронення різних видів відходів, а для біорозкладувальної упаковки
виділяються спеціальні площадки під компости. Це захоронення має забезпечувати
відповідну вологість і мікрофлору.
Біорозкладальні полімери
бувають кількох типів. Одні з них одержують із біомаси, а поліефіраміди і
полівінілові спирти є синтетичними продуктами. Полівінілбутират готують шляхом
біосинтезу із відходів цукрового виробництва. Полілактонову кислоту (ПЛА)
синтезують із мономерів, виділених із біомаси (із відходів переробки кукурудзи
та сої). Біорозкладувальні пакувальні матеріали умовно поділяють на три групи:
• біорозкладувальні пакувальні матеріали, отримані синтетичним шляхом;
•біорозкладувальні матеріали
на основі природних полімерів, отримані шляхом біологічних перетворень
останніх;
• добавки, які надають синтетичним полімерам при їх захороненні здатність
розкладатися на безпечні компоненти.
Перший промисловий
біорозкладувальний термопласти Біпол (Віроl) розроблений англійською
фірмою Іmрегіаl СhеmісаІ Іndustries.
Його виробляють зброджуванням крохмалю й цукру. Він повністю розкладається та
асимілюється навколишнім середовищем. Розроблено декілька варіантів технологій
виробництва подібних полімерних матеріалів. Зокрема, у Росії ведуться спільні
роботи НДІ крохмалю й Московського державного університету
прикладної біотехнології зі створення біорозкладуваного полімерного
пакувального матеріалу на основі похідних целюлози й картопляного крохмалю.
Найбільш розвинуто виробництво біорозкладувальних полімерів на основі
гідроксикарбонових кислот, оскільки поліефіри на основі гліколевої, молочної,
валеріанової, капронової кислот під дією певних мікроорганізмів розкладаються
на діоксид вуглецю і воду. Відомим поліефіром є полілактид, отриманий
конденсацією молочної кислоти. Перевагами його є те, що він може бути отриманий
синтетичним і біологічним способами.
Природні полімери (крохмаль,
протеїн, целюлоза) використовують як добавки для забезпечення певних
властивостей пакувальним засобам разового користування. При утилізації їх
піддають компостуванню з наступним повним розкладанням. Із крохмалю, у складі
якого вагома частка амілози, виробляють методом екструзії листи, з яких
пневмоформуванням готують елементи упаковки. У Німеччині на основі крохмалю
виробляють гранульованийлитий біопласт, піиоматеріал для пакування продуктів,
гранульований біоматеріал для переробки екструзією і роздуванням.
Стійкі до високих і низьких температур
багатошарові пакувальні матеріали для харчових продуктів можуть бути отримані
із целюлози і крохмалю. Таку упаковку можна використати при розігріванні
продуктів в електричних і мікрохвильових печах.
Пріоритетним напрямом вважається
синтез біорозкладувальних полімерів на основі промислово освоєних синтетичних матеріалів.
Наприклад, фірма «ВАSF» на основі поліефіру випускає повністю біорозкладувальний матеріал Еcoflex. Він відповідає
Європейському стандарту біорозкладувальних матеріалів ЕN 13432, японському стандарту
СгееnРlа і вимогам Американської
системи стандартизації біорозкладувальних матеріалів. За своїми властивостями Есоflех зіставний з поліетиленом
низької густини. Він переробляється екструзією з роздуванням, використовується
для виготовлення плівок і мішків.
Фірма «Вауег АG» налагодила випуск серії
біорозкладувальних у анаеробних умовах
термопластів ВАК на основі поліефіраміду. Їх використовують для виробництва
вологостійкої упаковки харчових продуктів, а також у сільському господарстві. Матеріали
можуть містити природні наповнювачі, які надають їм необхідну жорсткість і
міцність. Наприклад, матеріал ВАК 1095 є прозорим термопластом і може перероблятись усіма доступними для термопластичних
матеріалів способами.
На плівку із нього можна наносити зображення методом флексодруку. За
механічними властивостями цей полімер подібний на поліетилен низької густини і має високу міцність при
розриванні. В анаеробних умовах він здатний розкладатись на діоксид
вуглецю і воду. Використовується для виробництва пакувальних матеріалів у
країнах Західної Європи і Північної Америки.
Відомі БРП на основі
рослинної, тваринної й нафтохімічної сировини. Тільки в Німеччині приріст БРП
щорічно подвоювався і їх виробництво досягло 5 тис. т на рік. З БРП
виготовляють одноразовий посуд, пакування для їдалень, ресторанів, стаканчики
для йогуртів, гігієнічні товари (дитячі пелюшки, підгузки, прокладки тощо),
сільськогосподарську плівку.
Фахівцями США розроблено
технологію одержання біологічно розкладуваних полімерних плівок, призначених
для захисту посівів
від проростання бур'янів. Такі покривні плівки, виготовлені із суміші полімерів
і крохмалю, а під дією тепла і вологи вони повністю розкладаються протягом
кількох місяців.
Інсектицидний біорозкладувальний
плівковий матеріал (ІБПМ) призначений для упакування кeратинвмісної продукції, що випускається
легкою промисловістю — шерстяних тканин, одягу, взуття тощо.
Базовим полімером служить
поліетилен високої і низької густин, а наповнювачем — пластифікований
гліцерином кукурудзяний
крохмаль. Оскільки крохмаль не є плівкоутворюючою речовиною, добавляють
пластифікатори (діетиленгліколь, діоктилфталат, вазелінову олію і їх суміші з
гліцерином). Крім цього, використовують інсектицид (перметрин), який
нетоксичний, має високу ефективність функціональної дії і достатню
термостійкість при переробці разом із розплавами полімерів.
На процес виготовлення
плівкового матеріалу із карбоксиметильованого кукурудзяного борошна впливає
концентрація етанолу,
гідроксиду натрію, температура і тривалість реакції. Оптимальне співвідношення
кукурудзяного борошна, гідроксиду натрію
і хлорацетооцтової кислоти складає 8,1:3,5:4,8. Температура реакції 50 °С, а
тривалість — 4 год.
Фірма Віоlоgіshсе Vеграсkungssуstеmе (Німеччина) виробляє новий
біополімерний матеріал під назвою Біопак (Віорас). Він виготовляється із
промислового крохмалю без використання нафтохімічних компонентів. Кількість
сухої субстанції у ньому становить від 87 до 94 %, протеїну — не більше 3 %,
жирів — менше 1 %, екстрагуючих вуглеводів — 70—85 %, золи — 5%, сирих
органічних волокон — 10 %, кальцію — 2 %, фосфору, магнію, калію і натрію 0,25
%. Новий матеріал використовують при виробництві упаковок для фармацевтичної продукції, а
також у пакуванні хлібобулочних виробів, випічок, сухих продовольчих
товарів, яєць.
Фірма Маnzіgег Раріегwегке (Німеччина) розробила
та розпочала промислове виробництво плівки, виготовленої із біополімерного матеріалу.
Новий матеріал являє собою поліетилен високої густини (ІЛЗРЕ), до складу якого
входять вуглеводи
і жирні кислоти. Необхідна пористість поверхні досягається спінюванням
матеріалу азотом. На пористу поверхню плівки може бути нанесено флексографський друк. У відходах матеріал
розкладається під дією мікроорганізмів і вологи.
Солі металів, які містяться в грунті,
вступають у реакцію з жирними кислотами плівки з утворенням пероксиду. Молекулярний
ланцюг пероксиду розкладається під дією мікроорганізмів ґрунту, а пориста
поверхня плівки значно прискорює процес проникнення всередину плівки
мікроорганізмів, вінцевими продуктами розкладу біоплівки є вуглець і водень.
В умовах аеробного компостування
процес розкладання біоплівки проходить дуже швидко. При розкладанні біоплівка
не має
негативного впливу на ґрунтові води, а під час згорання — не утворює токсичних
газів і не виділяє неприємних запахів.
Фоторозкладувальні полімери
піддаються деструкції під впливом сонячного випромінювання.
Процес розкладання
полімерних матеріалів — фотодеградація — проходить під дією ультрафіолетових
променів. Хімічні зв'язки, що утримують ланцюги полімеру, руйнуються, і довгі
ланцюги розпадаються на дрібні фрагменти. Фотодеградація характерна для більшості
полімерів, а цей процес без стимуляції протікає повільно. Для його прискорення
використовують
хімічні добавки, які під
дією ультрафіолетових променів прискорюють процес розкладання ланцюга полімеру.
Прикладом можуть служити
матеріали із білків. Вони характеризуються вологостійкістю і швидко
розкладаються після використання. У процесі розробки цих матеріалів важливе значення
надається добавкам. їх підбирають з урахуванням наявності функціональних
груп, що сприяють фоторозкладу основного полімеру. Фоторозкладувальні полімери,
як правило, містять у своєму складі невелику кількість (3—5 %) світлочутливих
добавок, наприклад пероксидів, які під дією ультрафіолетових променів ініціюють
фотодеградацію основного полімеру.
Застосовуються добавки, які
дозволяють розкладатись полімерним матеріалам без доступу світла. Фірми Аmpaket Согр., Рlаsїtіgоnе Тесhnоlоgіеs, Ргіnсеtоn Роlуmег Lаbогаtогіеs (США) для виробництва
саморозкладувальних полімерних матеріалів використовують добавку у вигляді
фотоактивованого хімічного деграданту. Фірми РІаstіgоnе і Ргіnсеtоn (США) використовують також
прискорювач, який сприяє регулюванню швидкості розкладання.
У виробництві
саморозкладувальних полімерів застосовують процес самополімеризації, за допомогою
якого в основу полімеру вводяться карбонильні групи (вуглець і кисень, зв'язані
подвійним зв'язком). Фірми Еnvігоmег
Еntегргіsеs і Аtlаntіс Іntегnаtіоnаl Gгоuр іnс. (США) виробляють
саморозкладувальний полімер Есоlуtе,
який містить кетонкарбонільні сополімери, інші компанії застосовують у якості
сополімерів етилен і оксид вуглецю.
Полімерний матеріал Есоlуtе розкладається під дією
сонячного світла.
Англійський учений Гриффін
розробив спосіб включення молекул крохмалю у структуру поліетилену. Крохмаль легко руйнується мікроорганізмами,
що приводить до роз’їадання
структури полімеру. Результати дослідження Гриффіна покладені в основу
виробництва матеріалів, які здатні до біологічної деградації. Так, фірма Аmрасеt (США) випускає такий
матеріал під назвою Роlу-Gгаdе II, а канадська фірма St. Lawгеnсе — подібний полімер під
назвою Есоstar.
Компанія ІСІ Аmегісаs іnе виробляє термопластик,
який піддається біологічному розкладанню. Він має властивості, подібні з поліпропіленом.
Розкладання цього матеріалу проходить під дією мікроорганізмів, які знаходяться
в ґрунті, каналізації і на дні водойм.
Немає коментарів:
Дописати коментар