Казки про кислоти
1.
Два
характери сульфатної кислоти
Ця історія сталася дуже давно, так давно, що майже ніхто її не пам'ятає, і
тільки старий звіздар доніс її до нас, зберігати до наших днів. А почалося все
з народження сульфатної кислоти. Матір'ю дитини була вода на ймення Н2О,
а батьком — сульфур VI оксид, якого звали SO4. Сульфатна кислота
підростала, і, на превелике нещастя батьків, була, бідолашна, безбарвною, наче
хтось розмазав риси її обличчя мокрою ганчіркою. Сульфатна кислота заздрила
навіть сірці: у тої хоч і жовтий, а все ж таки колір лиця.
Детальніше...
Слід зазначити, що відмінною особливістю жителів хімічної країни було те,
що вони вміли літати. А сульфатна кислота була нелетюча, і до того ж товста й
важка, вона ледве пересувалася. Тут уже не до польотів.
Тож, зрозуміло, сульфатна кислота страшенно сердилася на інших жителів країни.
Минуло багато років. Кислота виросла і стала злою й підступною. Одна була в
неї радість — завдавати зло людям. І серед народу почалися нещастя. Замок, де
народилася сульфатна кислота, перейшов, їй у спадщину, і тепер вона що хотіла,
те й робила. Згадавши свою далеку родичку сірку, сульфатна кислота теж стала
окислювати «людей» — метали. Околиці сповнилися людьми з пісними й кислими
обличчями.
Підійде сульфатна кислота до металу з посмішкою (хоч посмішка її схожа на
страшну гримасу), торкнеться його чарівною паличкою — а замість щасливого
обличчя — кисла пика.
Ще сульфатна кислота дуже любила вводити у «краску» індикатори. Бідолаха
індикатор, на ім'я Лакмус, не підозрюючи нічого поганого, ішов на заклик
сульфатної кислоти й, відчувши дотик чарівної палички, червонів як варений
буряк. А злюку-кислоту це тільки радувало.
Якось, побачивши гарненьку кислоту, що йшла, наспівуючи якусь пісеньку,
сульфатна кислота мало не вибухнула від люті. Аби зірвати на комусь свою
злість, вона накинулася на двох основ, що гуляли неподалік, і перетворила їх на
кислу сіль. А позаяк злості в неї було багато, то сіль вкрила майже всю землю
хімічної країни. І земля стала зовсім неродючою. Та й цього було замало злій
чаклунці.
Однієї дощової днини сульфатна кислота розлютилася па дощ. Їй здалося, що
він занадто довго йде, і помахом палички вона позбавила країну дощу на цілий
рік. Почалася посуха. Довго терпіли люди злу чаклунку. Зовсім зневірилися. І от
одного дня до них прийшла сульфатна кислота із сусідньої країни. Вона була доброю.
Ця сульфатна кислота теж була товстою й нелетючою, та не була злою. Добросерда
сульфатна кислота навчила людей, як позбутися злої чаклунки. Якось уночі вони
всі вдерлися в замок сульфатної кислоти. Діжку води, яку вони гуртом принесли,
поставили поруч із її величезним ліжком. І ранком, нічого не підозрюючи,
сульфатна кислота стрибнула в ту діжку з водою. Пролунав страшний вибух. І не
залишилося й сліду від злої чаклунки. А добра сульфатна кислота довела усім, що
можна бути товстою, нелетучою і доброю. Вона стала використовувати свої якості
для боротьби зі шкідниками полів і садів, для виготовлення скла й соди. Так
скінчилася ця історія про дві різні за характером сульфатні кислоти.
2.
Як
покарали нітратну кислоту
У царстві
Кислот та Лугів всіх найкраща та багата була
Кислота Нітратна
Одного разу
йшла вона стежкою до Натрій Гідроксиду в гості. День був теплий і сонячний.
Невдовзі стежка привела до річки, через яку був перекинутий канатний місток. На
середині цього містка Кислоті Нітратній трапився красень Водень, який на ту
пору висував свою кандидатуру на посаду президента країни Кислот та Лугів. Вони
довго стояли, розмірковували над тим, хто кому має поступитися місцем.
Водень: Панночко! Поступіться місцем майбутньому президенту
країни!
Кислота: Нізащо! О! Найнахабніший з
газів! Без кольору та без смаку! Бр-р-р!
Водень:Мене розчулює ваша відвертість.
Із
цими словами він провалився у річку. Та з огляду на те, що Водень погано
розчиняється у воді, вибрався на берег, а Кислота Нітратна не допомогла йому,
оскільки була дуже розгнівана його поведінкою. Водень, мокрий та розлючений,
подався скаржитися наймогутнішій та найсильнішій з усіх Кислот — Сульфатній.
Кислота Сульфатна: Водень, то що з Вами знову
трапилося?
Водень: О! Найпрекрасніша, ви не повірите, зараз я
зустрівся з Нітратною Кислотою, і вона зіштовхнула мене у річку!
Кислота Сульфатна: Яке неподобство! Що діється в цьому світі! Кислоту
Нітратну треба покарати. Я наказую: відтепер метали при взаємодії з нею не
будуть витісняти Водень
3. Хлоридна кислота
у країні Металів
Одного
разу потрапила хлоридна кислота у країну Металів. Метали жили окремими вулицями
і не спішили зустрічатися з кислотою. Навпаки, більшість із них, почувши про
появу кислоти, позакривались у своїх будинках, щоб кислота не змогла з ними
зустрітися. Тільки метали однієї вулиці сміливо пішли на зустріч гості. Це були
представники вулиці "Неактивних металів". Самою гостинною була Мідь.
Вона зовсім не боялася кислоти. Але кислоті стало скучно а такій компанії, і вона
вирушила далі…
Пройшовши вулицею, вона потрапила у
гості до Цинку. Але враз відчула якесь шипіння і зрозуміла, що перетворюється
на іншу речовину. Не сподобалось їй і тут гостити і вона пішла далі.
І
тут вона побачила будиночок: такий сріблястий, охайний. Там проживав Магній. І
їх вмить захотілося побачити - а що там у середині. Як тільки вона переступила
поріг, як відчула страшенне шипіння, в неї миттєво піднялася температура, ще
секунда і все… Тут кислота миттєво зачинила двері і побігла звідти скільки було
сили. Довго вона бігла не озираючись. І зупинилася лише біля знаку
"Обережно, лужні метали". Це вже повинно було насторожити кислоту.
Але вона була норовиста, самовпевнена і не звернула уваги на попередження.
Тільки наблизилась до будиночка Натрію, як вмить і загинула наша необережна
кислота.
Отже,
і ми повинні пам’ятати, як кислоти відносяться до металів і як потрібно з ними
поводитися, щоб не сталося лиха.
Немає коментарів:
Дописати коментар